Вплив сім‘ї на успішне навчання дитини Казачінер О.С., ХСШ № 87, учитель англійської мови Питання особистісного розвитку школярів привертає увагу батьків, педагогів, психологів. З огляду на це ведуться пошуки причин невстигання дитини в школі, труднощі її адаптації. Я.А.Коменський ставить учителів лише на друге місце після батьків. Тобто з цього можна зробити висновок, що основну роль у вихованні дітей відіграють саме батьки. Важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися. “Стремление к учению пробуждается и поддерживается в детях родителями, учителями, школой, самими учебными предметами, методом обучения и школьным начальством. Если родители в присутствии детей с похвалой отзываются об учении и об ученых людях или, побуждая детей к прилежанию, обещают им красивые книги, красивую одежду или еще что-либо приятное; если хвалят учителя (особенно того, которому хотят поручить детей) как со стороны его учености, так и гуманного отношения к детям (ведь любовь и восхищение являются сильнейшим средством, чтобы вызвать стремление к подражанию); наконец, если они иногда пошлют детей к учителю с поручением или маленьким подарком и пр., то легко достигнуть того, что дети искренне полюбят и науку и самого учителя”,— стверджував Я.А. Коменський. У чому ж полягає вплив сім‘ї і школи на успішне навчання дитини? Можна сказати так: школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності. Родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння співчувати іншій людині, відчувати її стан. Для гармонійного розвитку особистості необхідно те й інше. Шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини як особистості з боку дорослих та однолітків. Ставлення до себе як до учня у значній мірі визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті її якості, які найбільше турбують її батьків—підтримка престижу (вдома задаються питання: “А хто ще отримав відмінну оцінку?”), слухняність (“Тебе сьогодні не карали?”) тощо. Батьки задають і вихідний рівень прагнень дитини—те, на що вона претендує у навчальній діяльності та стосунках. Діти з високим рівнем прагнень, підвищеною самооцінкою та престижною мотивацією розраховують лише на успіх. Їхні уявлення про майбутнє такі ж оптимістичні. Діти з низьким рівнем прагнень та низькою самооцінкою не претендують на багато ані в майбутньому, ані в теперішньому. Вони не ставлять перед собою високі цілі та постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко упокорюються тому рівню успішності, який виникає на початку навчання. Особистісною особливістю у дітей може стати тривожність. Висока тривожність набуває стійкості при постійному незадоволенні з боку батьків. Якщо тимчасові труднощі, які переживає дитина, роздратовують дорослих, виникає тривожність страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається в ситуації, коли дитина навчається досить успішно, але батьки чекають на більше та пред‘являють високі, нереальні вимоги. Через зростання тривожності та пов‘язану з нею низьку самооцінку знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх. Невпевненість у собі призводить до ряду інших особливостей—бажанню бездумно дотримувати вказівки дорослого, діяти лише за зразками та шаблонами, остраху виявити ініціативу, формальному засвоєнню знань та способів дій. Дорослі, незадоволені спадаючою продуктивністю навчальної роботи дитини, все більше й більше зосереджуються на цих питаннях у спілкуванні з нею, що підсилює емоційний дискомфорт. Виникає замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відображаються на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція в свою чергу, підсилює особливості дитини, які виникли. Розірвати це коло можна, змінивши установки та оцінки батьків. Не караючи дитину за окремі недоліки, знижують рівень її тривожності та цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань. І батьки і школа завжди можуть знайти можливість для формування пізнавального інтересу у школярів. Перш за все треба створити позитивне ставлення до діяльності, розкрити її смисл, потім залучити дітей у розв‘язання практичних та пізнавальних завдань; в ході роботи необхідно підкреслювати досягнення дітей, підбадьорювати їх та підтримувати їх інтерес постановкою все нових і нових завдань та питань. Якщо батьки виявляють, що їхні діти не цікавляться навчанням та навчальними предметами, то спершу треба з‘ясувати, чим іншим цікавиться їх син чи донька. Це важливо знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних та запобігти нерівномірному розвитку інтересів. Звичайно ці причини полягають у наступному: Не сформоване позитивне чи створене негативне ставлення до навчання, тобто непідготовлені передумови виховання інтересу до навчання; Неправильно організована в сім‘ї чи в школі навчальна діяльність: відсутність трудового виховання, відсутність режиму, безлад у домі, не налагоджене життя в сім‘ї, відсутність робочого місця. Багато дітей не встигають у навчанні, їм не подобається вчитися тому, що батьки не виявляють інтересу до їхніх навчальних занять, не перевіряють, як вони виконують домашні завдання, чим займаються у вільний час. А якщо дитина зазнає труднощів у навчанні, то основні поради батькам полягають у наступному: При появі у школяра труднощів в оволодінні письмом: Своєчасно помітити, що дитині важко писати та намагатися самим, а краще з педагогом, проаналізувати, в чому утруднення: поганий почерк, повільне письмо, недописування, неправильне написання літер тощо; Звернутися до дитячого психіатра чи логопеда; Отримавши у логопеда пораду та певні завдання, виконувати їх разом з дитиною щодня по 10-15 хвилин. Які можна дати поради батькам щодо подолання у дітей труднощів у набутті навичок читання? Постійно приділяти увагу розвитку мовлення, розширювати словниковий запас, слідкувати за правильністю вимови; Своєчасно звертатися до логопеда при дефектах мовлення та утрудненні в опануванні навичками читання; Доброзичливо, а не насильно прилучати дитину до читання. Слід сформувати у дитини потребу та бажання читати. Для цього треба пропонувати книги, які їй цікаві. Не треба наполягати, щоб вона читала тільки вголос. Корисно щоденно читати вголос кілька хвилин для відпрацювання темпу та закріплення навичок читання. Батьки повинні заохочувати успіхи дитини та переконувати її, що труднощі в оволодінні навичками читання можна та потрібно подолати. Щоб розширити запас загальної освіченості дитини, батьки повинні: Своєчасно навчати умінням та навичкам, які відповідають віку дитини; Стимулювати активність пізнання; Контролювати засвоєння отриманих відомостей, щоб вони стали дійсно знаннями, які дитина може використовувати; Розширювати кругозір дитини не лише на дидактичному матеріалі (настільних іграх, книжках, діафільмах), а й у різних життєвих ситуаціях; Стимулювати дитину розповідати про те, що їй прочитали чи переказати зміст твору, казки, мультфільму спочатку за питаннями, що наштовхують, а потім самостійно. Вчити виділяти головну лінію сюжету, називати дійових осіб тощо; Навчати дитину читати, рахувати та писати в ігровій формі; Не допускати однобічного розвитку особистості дитини. Сім‘я, як і все суспільство, зазнала значних змін. Через ті чи інші причини вона іноді недостатньо виконує свою виховну функцію. І, як результат, зростає число неблагополучних сімей, у яких батьки неспроможні або не бажають повною мірою займатися вихованням своїх дітей. Тому знижується рівень навчально-виховного процесу. Існують крайнощі виховного процесу, які створюють високий ризик виникнення неадекватної поведінки дитини і невстигання її у школі. Більшість досліджень, які присвячені дитячо-батьківським стосункам, спираються на запропоновану Д.Браумринд типологію основних стилів сімейного виховання: авторитарний, опікувальний, потуральний, хаотичний, демократичний. Розглянемо, як впливає стиль сімейного виховання на навчання дитини у школі. Авторитарний стиль виховання. Батьки змалку виховують у дитини почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Але негативним є надмірно високі вимоги до дитини, виконання яких потребує максимальної мобілізації всіх розумових та фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах, що стає для неї самоціллю, і через це страждає її духовна сфера. Опікувальний стиль виховання. Здатність дитини до самоствердження різко знижується. Очікування невдачі стає постійним. Потуральний стиль виховання. Внаслідок психотравмуючої ситуації в сім‘ї у дитини можуть порушитися процеси запам‘ятовування. У більшості випадків дітям із сімей з потуральним стилем виховання характерне негативне ставлення до навчання, низький рівень навчальної мотивації. Хаотичний стиль виховання. Непрогнозованість батьківських емоційних реакцій провокує підвищену тривожність, невпевненість у собі, неадекватну самооцінку, а в складних ситуаціях—шкільну і соціальну дезадаптацію. Демократичний стиль виховання. Демократичний стиль вважається оптимальним для сімейного виховання, оскільки в цьому випадку батьки вірять в успішну самостійну діяльність дитини, здійснюють адекватний контроль. В школі такі діти мають високий рівень адаптації. Отже, усе вищезазначене дозволяє зробити висновок про те, що основну роль у вихованні дітей відіграють саме батьки. Важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися. У чому ж полягає вплив сім‘ї і школи на успішне навчання дитини? Можна сказати так: школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності. Родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння співчувати іншій людині, відчувати її стан. Для гармонійного розвитку особистості необхідно те й інше. Шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини як особистості з боку дорослих та однолітків. Ставлення до себе як до учня у значній мірі визначається сімейними цінностями. Батьки задають і вихідний рівень прагнень дитини—те, на що вона претендує у навчальній діяльності та стосунках. І батьки і школа завжди можуть знайти можливість для формування пізнавального інтересу у школярів. Перш за все треба створити позитивне ставлення до діяльності, розкрити її смисл, потім залучити дітей у розв‘язання практичних та пізнавальних завдань; в ході роботи необхідно підкреслювати досягнення дітей, підбадьорювати їх та підтримувати їх інтерес постановкою все нових і нових завдань та питань. Існують крайнощі виховного процесу, які створюють високий ризик виникнення неадекватної поведінки дитини і невстигання її у школі. Більшість досліджень, які присвячені дитячо-батьківським стосункам, спираються на запропоновану Д.Браумринд типологію основних стилів сімейного виховання: авторитарний, опікувальний, потуральний, хаотичний, демократичний. Кожний стиль сімейного виховання по-своєму впливає на навчання дитини у школі. Список літератури Зинченко С.Н. Почему детям бывает трудно учиться.— К.: Рад. школа, 1990.—56 с. Коменский Я. А. Великая дидактика.— Избр. пед. соч.— М., Учпедгиз, 1955. - С. 243- 245 Морозова Н.Г. Воспитание познавательных интересов у детей в семье.— М., 1961.—223 с. Прийменко В. Вплив сім‘ї на успішне навчання дитини // Початкова школа.—2006.— № 3.— С.52-55 Назад в раздел На главную